«Я не одинокий, я маю Україну…»
Щороку у травневі дні українці в усьому світі згадують знакову подію нашої історії — перепоховання національного генія, пророка та духовного батька нації Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі в Каневі.
Виконуючи його останню волю, висловлену в безсмертному «Заповіті», 22 травня 1861 року Україна прийняла свого сина у рідні обійми «на Вкраїні милій». Цей день став символом незламності нашого духу та вічності українського слова.
Бібліотечний урок: У стінах нашого закладу відбулася тематична зустріч. Разом зі студентами ми гортали сторінки життя поета, аналізували його художню спадщину та обговорювали, чому його слова звучать сьогодні актуальніше, ніж будь-коли. Покладання квітів: Студенти та педагоги вшанували пам’ять поета біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Квіти від молодого покоління — це знак того, що «вогонь запеклих не пече», а заповіти Кобзаря живуть у наших серцях.
Сьогодні, коли Україна знову виборює свою свободу, постать Шевченка об’єднує нас, додає сили та віри у перемогу. Його пророче «Борітеся — поборете!» є нашим головним орієнтиром.
